47. Політика адміністрації Дж. Буша (ст.) щодо СРСР на етапі його розпаду.

8.11.88. – Буш переміг на виборах, став 41-м президентом США. Він, до речі, був віце-президентом в адміністрації Рейгана. На посаду всупає після інавгурації 20.1.1989.

7.12.88 – Буш і Рейган зустрічаються в Нью-Йорку з Горбачовим, який засідав там на сесії ГА ООН.

Лютий 1989 – останній радянський солдат залишив територію Афганістану.

2-3.12.89 – зустріч Буша і Горбачова на Мальті. Обговорювались проблеми роззброєння, регіональних конфліктів, перспектив розвитку Європи (Німеччина там же хотіла об’єднуваться) В питанні Німеччини було домовлено “діяти обережно” і “не форсувати подій”

30.5-3.6.90 – візит Горбачова в США. Підписаний договір про знищення хімічних озброєнь і заява про скорочення стратегічних озброєнь.

12.9.90 – Москва, підписання договору “2+4” між СРСР, США, Ваеликобританією, Францією, ФРН та НДР про об’єднання Німеччини, відновлення її суверенітету, вступ до НАТО, вивід з Східної Німеччини радянських військ. (до к.1994)

2.8.90 – інтеревенція Іраку в Кувейт. Питання важке для СРСР. Ірак з часів холодної війни – союзник СРСР на Близькому Сході. Хусейн розраховував на підтримку СРСР. Але для Союзу надання Іраку підтримки означало б повний підрив перших паростків зовнішньої політики і повернення до конфронтації з США. Тому при обговоренні подій, пов’язаних з кризою на Близькому Сході, Горбачов змушений був кваліфікувати діі Іраку як агресію і погодитися з застосуванням до агресора санкцій ООН. Намагався переконати Буша в необхідності владнання суперечки мирними засобами, але не вийшло.

17-28.1.91 – операція “Буря в пустелі” (до речі, пишуть, шо найбільша повітряна операція на той час в історії війн)

1.7.1991 – розпад ОВД

ну і тут апогей всієї відповіді

31.7.91 – візит Президента США в Москву. Підписали СТАРТ -1 Ось про нього трохи.

Головними передумовами процесу роззброєння 90-х років були політичні. Припинення «холодної війни», біполярної конфронтації зняло головну суперечність, котра продукувала юнку ядерних озброєнь. Переведення міждержавних і міжнародних проблем у річище політичного діалогу, поширення відносин партнерства створили клімат довіри, який у свою черіу дав змоіу і СРСР, і СШЛ піти па істотне скорочення ядерних озброєнь. Хоча філософія партнерства була випле-кана ще в середині 80-х років М. Горбаченим, реальні плоди вона дала тільки в 90-х.

Реалізацію нової філософії ядерного роззброєння прискорили не тільки історичні геополітичні зрушення на Європейському континенті, пов'язані з об'єднанням Німеччини та розпадом Варшавського Договору, а й суто технічні та економічні чинники.

Радянський Союз перебував на грані економічного краху. Сполучені Штати теж були стурбовані своїми внутрішніми економічними проблемами. І тій, і іншій стороні необхідно було позбавитися від накопичень застарілих ядерних озброєнь, експлуатація яких потребує великих витрат. У 1995 р. закінчувалися гарантійні терміни експлуатації близько 60 % ракетно-ядерних озброєнь СРСР. Компенсувати таку кількість виведених засобів новими озброєннями не було ніякої можливості. Значно мети болючою ця проблема була для СШЛ, але і їм потрібно було замінити ціле покоління ракетно-ядерних озброєнь, котре у 90-х роках уже не виглядало ефективним. Усі ні умови сприяли реалізації Договорів РСМД, СНО-1 та підготовці Договорів СНО-2, СНО-3.

Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь між СРСР і США (СТАРТ‑1) був підписаний 31 липня 1991 р.Договором передбачалося, що протягом семи років після вступу його в дію обидві сторони скоротять кількість своїх ядерних босзарядів до 6000 одиниць. На момент підписання Договору Радянський Союз мав 10 271 ядерний боєзаряд, США — 10 371. З 6000 одиниць ядерних зарядів згідно з Договором кожна із сторін може розміщувати не більше, ніж 4900 одиниць на міжконтинентальних ракетах і 1100 одиниць на балістичних ракетах для рухомих комплексів.

Поряд із скороченням ядерних боєзарядів Договір СНО-1 передбачав скорочення їх носіїв. Сторони зобов'язалися скоротати свої міжконтинентальні балістичні ракети (МБР), балістичні ракети на підводних човнах (БРПЧ) і важкі бомбардувальники (ВБ) до рівня 1600 одиниць. Па момент підписання Договору Радянський Союз мав 2500 носіїв із них: МБР — 1398, БРІІЧ — 940, ВБ — 162. СІЛА володіли 2222 носіями, з них: МБР — 1000, БРІІЧ —648, ВБ — 574. При цьому сумарна закинуга вага розгорнутих МБР і БРПЧ кожної зі сторін мала бупі скорочена на 50%. Дозволялася модернізація важких МБР. але заборонялося виробництво і розгортання нових ракет такого типу. Скорочення надлишку ядерних озброєнь проводилось у три етапи. Перший етап тривав 36 місяців з моменту ратифікації Договору, другий —60 місяців, третій — 84 місяці.

Договір СНО-1 дійсний протягом 15 років з моменту вступу в дію, а потім може бути продовжений на період до п'яти років. СНО-1 передбачає процедури оповіщення при створенні нових типів ракет та їх випробуванні.

СНО-1 став базовим документом для розробки нових договорів щодо скорочення ядерних озброєнь, таких як СНО-2 і СНО-3.

До речі, договір підписували ручками з металу, добутого шляхом переплавляння ракет типу Першинг та СС-20.

Це були сьомі та останні переговори між Бушем і Горбачовим. Опісля Буш вів переговори вже з Єльциним, зрозуміло чому, зокрема в червні 1992, коли була досягнута домовленість про подальше скорочення стратегічних наступальних озброєнь., договір про що (СТАРТ-2) було підписано 3.1.1993.